Секстинг — обмін інтимними повідомленнями, фото чи відео в чатах чи соцмережах. Явище, яке увійшло у наш побут з 2005 року. Втім, в Україні почало ставати звичкою значно пізніше, з розвитком інтернету і появою доступних засобів зв’язку. І якщо 20 чи 30 років тому проблемою умовних 15-річних було те, що хтось розкаже про пристрасні поцілунки на вечірці у подруги, коли батьків не було вдома, то зараз можна не розказувати, а злити скрін з відвертими розмовами або фото у чаті. Цілуватися у 15 — нормально, говорити про секс – теж. Але завжди варто пам’ятати про ризики надсилання інтимних фото, особливо , коли мова йде про незнайомців.
Якщо ми не знаємо людину, з якою спілкуємося, особисто, треба пам’ятати, що вона може виявитися будь-ким. Довірливе спілкування з незнайомцем часто переростає в сексторшн (зловживання здобутою владою для отримання певною «сексуальної вигоди») або грумінг (встановлення дорослими дружніх та довірливих онлайн відносин з неповнолітніми для вступу з ними в інтимний зв’язок, шантажування та залякування). Часто зловмисники, які так роблять, представляються однолітками, щоб встановити контакт. Вони роблять казкові компліменти, пропонують гроші за матеріали сексуального характеру, а іноді пропонують зустрітися офлайн і тоді, на жаль, відбувається сексуальне насильство.
Є кілька критеріїв, за якими можна зрозуміти, що ми спілкуємося із небезпечною людиною:
- нам приділяють надмір уваги, постійно роблять вигадливі компліменти;
- пропонують перейти у секретний чат, більш захищений месенджер на кшталт Telegram чи WhatsApp (такі чати легко видалити і потім дитина не матиме жодних доказів);
- дружбу і спілкування просять тримати в секреті, питають, хто ще має доступ до комп’ютера чи телефона, хто знаходиться поруч;
- негативно і агресивно ставляться до відмов — наприклад, починають маніпулювати і звинувачувати підлітка, якщо той не бажає продовжувати розмову;
- можуть запропонувати зустріч офлайн у малолюдних місцях, що є потенційно небезпечним. Підлітки, які мають досвід подібної комунікації у мережі, кажуть, що їм було соромно і страшно. Часто зловмисники шантажують їх тим, що перекинуть матеріали батькам чи друзям. Буває навіть таке, що шантажують смертю рідних, мовляв, якщо хтось дізнається, твої рідні помруть. Підлітки вірять, бояться і мовчать. В суспільстві ж досі побутує віктімблеймінг (звинувачення жертви), коли того, хто потрапив у скрутну ситуацію, вважають винним. На що варто звернути увагу і що сигналізуватиме, що підліток міг потрапити в подібну ситуацію:
- агресивна поведінка, підліток постійно конфліктує;
- замкнутість;
- відмова від їжі;
- підліток страждає від безсоння, пізно засинає, спить на уроках або вдома вдень;
- скарги на часті головні болі або болі у шлунку. Все це може вказувати і на геть інші події і ситуації в житті підлітка. Але, в будь-якому разі на ці “дзвіночки” треба реагувати. Як реагувати? Без критики і осуду, без погроз і криків. Пропонувати підтримку, говорити “я тебе вислухаю і зрозумію, хоч що б трапилося”, “ти можеш мені довіряти”. Можна розповісти про травматичний досвід у своєму житті. І завжди варто пам’ятати, що немає певного віку, для якого ця проблема є актуальною. Відколи дитина взяла в руки телефон, вона може наразитися на небезпеку, скільки б їй чи йому було років — 8, 13 чи 20. В таку ситуацію може потрапити будь-хто — і дитина, і підліток, і дорослий.