На початку активної фази війни психіка працювала в “режимі виживання” – природній реакції на небезпеку. Людина “заморожує” всі емоції, не плаче, інколи не відчуває болю. Це має також фізичні прояви – відсутність апетиту та поганий сон. Проте психіка не може працювати в цьому режимі постійно. Це дуже енерговитратно для організму. Вона “перетравлює” всі події і поступово повертає до звичного життя з урахуванням нових обставин. Подібна ситуація виникає у людини, яка зламала ногу. Їй доводиться носити гіпс кілька місяців, але життя триває. Вона має організовувати побут так, щоб можна було жити з огляду на травму. Те саме і під час війни. Якщо людина в умовно безпечному місці, вона має повернутися до життя, але з урахуванням ситуації в країні.
У більшості людей, які знаходяться у відносній безпеці, наразі виникає сумнів «а чи доречно зараз чомусь радіти, щось святкувати?». Так, так і ще раз так. Якщо ви отримали гарну звістку або просто друзі вам надіслали смішний мем – не стримуйте в собі радість. Якщо у вас наближається важлива подія (наприклад, день народження) – відмічайте, не відкладайте це на потім. Наразі у всіх емоційний стан хиткий: то вгору, то вниз. Коли ми задовольняємо свої потреби, які приносять нам задоволення, то рівень дофаміну в організмі підвищується, наш емоційний стан вже поступово може вирівнюватись і приходити до норми. Особливо це важливо для підростаючого покоління, яке не повинно втрачати віру та надію, що все буде добре.