Самоосвіта педагогічного працівника є необхідною умовою його професійної діяльності. Суспільство завжди ставило і буде ставити перед педагогом високі вимоги. Для того, щоб вчити інших, потрібно знати більше, ніж інші. Тому самоосвіта є головним завданням кожного педагогічного працівника.
Самоосвіта – це самостійно надбані педагогічним працівником знання, з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб навчального закладу, із різних джерел – додатково до тих, що отримано в базових навчальних закладах. Результатом такої роботи є ефект розвитку учнів, а не тільки власне самовдосконалення в особистому та професійному планах.
Самоосвітня діяльність педагогічного працівника включає:
- роботу над науково-методичною темою (проблемою);
- вивчення науково-методичної, психолого-педагогічної та навчальної літератури;
- поглиблена підготовка до уроків;
- заняття на курсах підвищення кваліфікації;
- виступи на семінарах з доповідями;
- участь у колективних і групових формах роботи;
- вивчення досвіду колег;
- теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів.
Технологія організації самоосвіти:
- 1 етап – установчий, передбачає створення певного настрою до самостійної роботи, вибір мети роботи, виходячи з науково – методичної проблеми навчального закладу, формулювання особистої індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій.
- 2 етап – навчаючий, коли педагог знайомиться з педагогічною, психологічною та методичною літературою з обраної теми.
- 3 етап – практичний, під час якого відбувається нагромадження педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, постановка експериментів. Практична робота продовжує супроводжуватися вивченням літератури.
- 4 етап – теоретичне осмислення, аналіз, узагальнення нагромадження педагогічних фактів. На цьому етапі доцільно організувати колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури, творчі звіти про хід самоосвіти на засіданнях методичних комісій; відвідування з наступним обговоренням відкритих уроків з обраної проблеми чи інші колективні форми роботи.
- 5 етап – підсумково-контрольний, на якому педагог має підбити підсумки своєї самостійної роботи, узагальнити спостереження, оформити результати.
При цьому головним виступає опис проведеної роботи, установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків та визначення перспектив у роботі.
Робота над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)
Індивідуальна науково-методична робота – це усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та безперервна робота педагога щодо вдосконалення його теоретичної і практичної підготовки, необхідної для педагогічної діяльності.
- Науково-методична тема ( проблема) – це питання чи комплекс питань, які об’єктивно виникають при організації навчально-виховного процесу і розв’язки яких передбачають суттєвий практичний і теоретичний інтерес.
Алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)
1. Вибір теми (проблеми) індивідуальної науково–методичної роботи:
- ознайомлення з літературою;
- ознайомлення з нормативними документами, вивчення прогресивного педагогічного досвіду з проблеми дослідження.
2. Детальне ознайомлення з проблеми дослідження:
- складання картотеки літературних джерел;
- виписки з літературних джерел.
3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану індивідуальної науково–методичної роботи:
- обґрунтування теми;
- актуальність та новизна;
- відбір адекватних методів та засобів пошукової діяльності;
- формулювання мети та завдань роботи;
- розробка календарного плану індивідуальної роботи.
4. Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, інноваційних технологій педагогічної діяльності.
5. Впровадження інновацій в практику власної педагогічної діяльності.
6. Аналіз та оцінка результатів індивідуального досвіду роботи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій.
7. Літературне оформлення роботи, звіт перед колегами про отримані результати.
Етапи роботи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою):
1 етап – всебічне ознайомлення педагога з вирішенням обраної теми в науці, зіставлення особистого досвіду з досвідом, висвітленим в літературі чи колег.
2 етап – конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірки його ефективності, аналіз отриманих результатів.
Показники результативності роботи:
- Розвиток навичок навчально – пошукової діяльності (забезпечення науковості методичної роботи, використання довідкової, енциклопедичної літератури, розроблення програми діяльності, цілей, завдань науково-методичної роботи).
- Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності (проведення пошукової роботи з питань удосконалення змісту і методів роботи, вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий і власний досвід; нестандартне, оригінальне розв’язання завдань).
- Організація роботи над обраною темою (розробка теми, її апробація, прогнозування можливих результатів; оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної діяльності, діагностика та аналіз одержаних результатів; пропагування та поширення прогресивного педагогічного досвіду, видавнича діяльність).
План самоосвіти повинен містити:
- Перелік літератури, яку планується опрацювати;
- Визначені форми самоосвіти;
- Термін завершення роботи;
- Передбачувані результати(підготовка доповіді, виступ на засіданні методичної комісії;
- Поурочне планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звіту.
Матеріал, зібраний в процесі самоосвіти, доцільно розподілити на окремі теми і зібрати у вигляді карток, спеціальних зошитів, тематичних папок, особистого щоденника. Важливе значення має вміння працювати з літературними джерелами: робити виписки, складати конспект, тези прочитаного, розгорнутий план чи анотацію.