Мельник Лідія Анатоліївна,
викладач української мови та літератури Міжрегіонального центру професійної перепідготовки
звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області; тел. 0667451431
У 2017-2018 н.р. атестувалася як викладач української мови та літератури. У 2016 році, разом з учнями групи 31 кух. МС, проводила відкритий виховний захід, присвячений Дню української писемності й мови, який отримав схвальні відгуки колег. Хочу поділитися сценарієм заходу. Маю чудову презентацію, музичний супровід. Можу подилитися з кожним, хто до мене звернеться.
Сценарій літературно-мистецького свята до Дня української писемності й мови «Квітни, мово наша рідна!»
Мета: виховувати в учнів любов до рідної мови, до слова.
Обладнання: медіапроектор, екран, презентація, всі учні у вишиваних сорочках.
Напередодні свята учні рознесли всім педагогічним працівникам заздалегідь підготовлені запрошення такого тексту:
Святково прибрана актова зала.
На екрані – кетяги калини. Вислови про мову:
Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови….
М. Рильський
Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
…Мово українська! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна….
С. Плачинда
Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Іван Багряний
Мово моя українська –
Батьківська, материнська,
Рідна мені до болю –
Дужий я із тобою!
В. Бичко
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово
Дмитро Білоус
Купана-цілована хвилями Дніпровими,
Люблена-голублена сивими дібровами,
З колоска пахучого, з кореня цілющого,
Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози
Наша мова.
Наталка Білоцерківець
Хід свята
(Голос із мікрофона):
Мій друже юний!
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою!
Демонструється відеопрезентація пісні «Рідна мово»
Учень:
На всі світи й віки ти озирнись!
Де слово перше вимовив колись,
Де пісня мамина і пестила, і гріла,
Ввійшла життям у душу і у тіло,
Живила серце соком калиновим,
Дорогу слала листячком кленовим.
І коли виріс – стала на порі
Водою й хлібом з житньої зорі.
Учень:
Не дай же їй сліпим метеоритом –
Хай ще гарячим, – пролетіть над світом!
Не дай умерти серед нас, живих,
Хоч скільки б там не обсідало лих.
Не дай забутися, з якого роду,
З якого кореня у світі почались.
Ми ж діти – українського народу,
Що тут, у Києві, життя нам дав колись
І в спадок передав співучу мову
Не дай же, друже, загубитись слову!
Учень:
Так увійди у наш відкритий дім,
Що завше славився гостинністю святою.
Не попливи за сивою водою.
Тобою, слово, біль душі загою,
Тобою, слово, розтоплю я лід,
Хай знову подивляє білий світ
Найкраще слово, найпалкіше слово!
(Голос із мікрофона):
Шановні присутні! Звучить Гімн українській мові!
(Звучить Гімн українській мові)
Викладач: Вельмишановна громадо та шанувальники рідного слова!
Нині світлеє свято зібрало нас у цій залі, свято рідної мови. Тож прославимо в цей день мову. Нехай же у віках живе творіння славне — українське слово. По цьому бути!
Учень 1:
І йшли віки,
І були українці,
І створилося
Слово Українське.
І як сталося так,
То сказало собі слово по-своєму
І благословилося.
Учень 2:
І прилетіли птиці,
І вродилася калина,
І було солодко,
І було гірко.
І стало все називатися
І земля,
І матір,
І Вітчизна
По-вкраїнському.
Учень 3:
Мова наша, мова –
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь,
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози «Заповіту».
Учень 1: Рідна мово!
Учень 2: Мудра Берегине!
Учень 3: Пресвятая Богородице!
Викладач: Судилася українській мові терниста доля. Вона, як і Україна, дивиться в душу кожного з нас очима рідної мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.
Слово рідної мови, увінчане терновим вінком страждання, не раз топтане і зневажене, заборонене і зраджене, щоразу воскресало, аби відродитися в терновому вінку страждання, краси і слави.
Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є і держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти!
Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави. Ось тільки четверта їхня частина:
Учень: 1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
Учень: 1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
Учень: 1775 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
Учень: 1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
Учень: 1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
Учень: 1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
Учень: 1884 рік – закрито всі українські театри.
Учень: 1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу: газети і журнали.
Учень: 1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підриває коріння мові українській.
Учень: 1983 рік – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
Учень: 1989 рік – видано постанову яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.
Викладач: Але рідна мова наша вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції України.
Учень: 1996 рік. Верховною радою прийнято Конституцію України, у якій українській мові надано законодавчої конституційної сили у 10 статті.
Учень: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Викладач: Тож сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.
Учень: Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо — одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна і досі не розв’язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.
Учень: Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Учень: Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян) і глаголиця.
Учень: Кириличний алфавіт з 11-го століття широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.
Учень: В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині 16-го ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма.
Учень: Перша датована книга під назвою «Апостол» надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.
Учень: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством.
А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням християнства на наших землях.
Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.
Учень: У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ». Нестор Літописець був послідовником знаменитих Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щастя для кожної людини в ній.
Учень: Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.
Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев’ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його ймовірний портрет: високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд.
Учень: У цілості збереглася найцінніша пам’ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша наша пам’ятка, «Остромирове Євангеліє», написана у Києві 1056—1057 років. На «Пересопинському Євангелії» присягають на вірність Україні наші президенти.
Учень: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці 18 століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Учень:
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.
Учень: Тарас Григорович Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!…
Викладач: Мова… Вона існує, живе, бореться незалежно від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.
Слово безсмертне. Адже ніхто не заперечить давню біблійну істину:
(Всі разом): «Спочатку було Слово, і Слово було Бог».
(На фоні звуків трембіти)
Учень:
Як довго ждали ми своєї волі слова!
І ось вона тепер співа, бринить.
Бринить, співає українська мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Учень (під музику):
Трембітна мова, музико, калино!
Звучи в розмові, повсякчас звучи.
Говориш ти – говорить Україна.
О рідне слово, більше не мовчи!
Пісня Василя Волощука «Моя мова»
Викладач: Приємно слухати ніжну, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди буває так. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тіла, охайність одягу. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.
Так буває, що, хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоч, на жаль, сам цього не усвідомлює.
Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі тліє у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі! Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.
Манкуртами називають таких людей – тих, що втратили історичну пам’ять, а з нею і почуття національної гідності. Як не згадати тут поезію Бориса Кулика «Манкурти».
Учень:
Забуто все: історію і мову.
Дніпрові груди сковано в граніт.
І десь у полі знайдена підкова
Вже не хвилює сивиною літ.
Вже все одно, якою говорити,
Вже все одно, хто ми на цій землі.
Гадали – будем вдягнені і ситі,
Все інше – зайвий клопіт на чолі.
Учень:
Та не зійшло: Дніпро немов калюжа,
Та не зійшло: вже діти як чужі
Ідуть у світ непевні і байдужі.
Ледь що – готові взятись за ножі.
Такі не схилять голову в шанобі.
Їм материнська мова – дивина.
Не діти, а манкурти вузьколобі
Від ситості, неробства і вина.
Учень:
Їм не болять потоптані могили,
Їм не болить розтерзана земля.
У них уже ні гідності, ні сили.
А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?
Отак і йдуть надщерблені і ниці,
Надломлені у мислях і хребтах,
Дожовують останні паляниці,
А там – хоч жебраками по світах.
Учень:
Якщо ти є, народе, я благаю,
Не обкрадай ні долі, ні себе.
Бо втратиш все: не бачить тобі раю,
Ні паляниць не буде, ні тебе.
Викладач: Тож завжди пам’ятайте, що рідне слово – невід’ємна частина рідного краю, нашої мальовничої Полтавщини зі щедрими нивами й полями, багатою славною історією, зрештою, «маленької вітчизни» – куточків, де залишилися сліди наших батьків, дідів, прадідів; того гніздечка, де кожен «ріс і мужнів».
І куди б не закинула вас доля, ким би ви не стали в житті, ніколи не забувайте стежинки до рідного дому.
Пісня Влада Булаха «Рідна мова»
Учень:
Комусь давай чужі світи,
Екзотику чужого гаю.
Мені ж і снишся тільки ти,
Моя любов, мій рідний краю.
Когось у сні і наяву
Втішає, бач, заморське слово,
А я ніде не проживу
Без пісні рідної і мови!
(Звучить «Мелодія» М. Скорика)
Учень (під музику):
Почалася з маминого слова,
З буйних трав і синього Дніпра,
Рідна мово, зіронько ранкова!
Кущ калини з рідного двора!
Учень (під музику):
Ти – журлива пісня мого діда,
Коровай весільний на столі,
Вишиванка сонячного літа,
Сад вишневий щедрої землі.
Учень (під музику):
Дівчино з привітної господи!
Із пшениці сплетена коса.
Рідна мово, серце мого роду!
Ти мій біль, моя любов, сльоза.
Учень (під музику):
Ніжна, мила, світанкова,
Ясна, чиста, колискова,
Мелодійна, дзвінкотюча,
Дивна, радісна, співуча,
Лагідна, жива, казкова,
Красна, чарівна, шовкова,
Найдорожча, добра, владна,
Мудра, сонячна, принадна,
Солов’їна, барвінкова
Українська мова!
Учень: Усе є в нашій мові, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її і пишатися нею! Ми свято віримо в те, що не зміліє ріка нашої мови ніколи, слово рідне заграє новими гранями краси і довершеності!
Учень (читає Молитву за мову):
Боже милосердний, що на небі,
Українську мову збережи.
Всім, хто має в серці віру в Тебе,
Об’єднатись в слові поможи.
Уклади в уста мого народу
Незнищенні істини прості,
Щоб ніколи рабству на догоду
Не збивався з істини путі.
Дай нам милосердя і терпіння,
До байдужості не доведи!
Від змертвіння і від запустіння
Усі: Отче, збережи і захисти!
(Відеопрезентація пісні Наталії Бучинської «Краща мова єднання»)
Викладач:
Літературно-мистецьке свято до Дня української писемності та мови завершено. Дякуємо за увагу!