Сценарій літературно-мистецького свята до Дня української писемності й мови «Квітни, мово наша рідна!»

Мельник Лідія Анатоліївна,

викладач української мови та літератури Міжрегіонального центру професійної перепідготовки

звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області; тел. 0667451431

У 2017-2018 н.р. атестувалася як викладач української мови та літератури. У 2016 році, разом з учнями групи 31 кух. МС, проводила відкритий виховний захід, присвячений Дню української писемності й мови, який отримав схвальні відгуки колег. Хочу поділитися сценарієм заходу. Маю чудову презентацію, музичний супровід. Можу подилитися з кожним, хто до мене звернеться.

 

Сценарій літературно-мистецького свята до Дня української писемності й мови «Квітни, мово наша рідна!»

Мета: виховувати в учнів любов до рідної мови, до слова.

Обладнання: медіапроектор, екран, презентація, всі учні у вишиваних сорочках.

Напередодні свята учні рознесли всім педагогічним працівникам заздалегідь підготовлені запрошення такого тексту:

Святково прибрана  актова зала.

На екрані – кетяги калини. Вислови про мову:

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови….

М. Рильський

 Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі  плекатимемо її.

…Мово українська! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна….

С. Плачинда

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Іван Багряний

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Рідна мені до болю –

Дужий я  із тобою!

В. Бичко

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово

Дмитро Білоус

Купана-цілована хвилями Дніпровими,

Люблена-голублена сивими дібровами,

З колоска пахучого, з кореня цілющого,

Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

Наша мова.

Наталка Білоцерківець

 

Хід свята

(Голос із  мікрофона):

Мій друже юний!

Звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою землі твоєї,

Мовою матері твоєї,

Народу твого мовою!

 

Демонструється відеопрезентація пісні «Рідна мово»

Учень:

На всі світи й віки ти озирнись!

Де слово перше вимовив колись,

Де пісня мамина і пестила, і гріла,

Ввійшла  життям у душу і у тіло,

Живила серце соком калиновим,

Дорогу слала листячком кленовим.

І коли виріс – стала на порі

Водою й хлібом з житньої  зорі.

Учень:

Не дай же їй сліпим метеоритом –

Хай ще гарячим, – пролетіть над світом!

Не дай умерти серед нас, живих,

Хоч скільки б там не обсідало лих.

Не дай забутися, з якого роду,

З якого кореня у світі почались.

Ми ж діти – українського народу,

Що тут, у Києві, життя нам дав колись

І в спадок передав співучу мову

Не дай же, друже, загубитись слову!

Учень:

Так увійди у наш відкритий дім,

Що завше славився гостинністю святою.

Не попливи за сивою водою.

Тобою, слово, біль душі загою,

Тобою, слово, розтоплю я лід,

Хай знову подивляє білий світ

Найкраще слово, найпалкіше слово!

(Голос із  мікрофона):

Шановні присутні! Звучить Гімн українській мові!

(Звучить   Гімн   українській мові)

Викладач: Вельмишановна громадо та шанувальники рідного слова!

Нині світлеє свято зібрало нас у цій залі, свято рідної мови. Тож прославимо в цей день мову. Нехай же у віках живе творіння славне — укра­їнське слово. По цьому бути!

Учень 1:

І йшли віки,

І були українці,

І створилося

Слово Українське.

І як сталося так,

То сказало собі слово по-своєму

І благословилося.

Учень 2:

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко.

І стало все називатися

І земля,

І матір,

І Вітчизна

По-вкраїнському.

Учень 3:

Мова наша, мова –

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту».

Учень 1:  Рідна мово!

Учень 2: Мудра Берегине!

Учень 3: Пресвятая Богородице!

Викладач:  Судилася українській мові терниста доля. Вона, як і Україна, дивиться в душу кож­ного з нас очима рідної мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.

Слово рідної мови, увінчане терновим він­ком страждання, не раз топтане і зневажене, за­боронене і зраджене, щоразу воскресало, аби відродитися в терновому вінку страждання, краси і слави.

Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є і держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти!

Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави. Ось тільки четверта їхня  частина:

Учень: 1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

Учень: 1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

Учень: 1775 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Учень:  1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

Учень: 1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

Учень: 1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

Учень: 1884 рік – закрито всі українські театри.
        Учень: 1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу:  газети і журнали.

Учень: 1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підриває коріння мові українській.

Учень: 1983 рік – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

Учень: 1989 рік – видано постанову яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

Викладач: Але рідна мова наша вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції  України.

Учень: 1996 рік. Верховною радою прийнято Конституцію України, у якій українській мові надано законодавчої конституційної сили у 10 статті.

Учень: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

Викладач: Тож сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

Учень: Виникнення письма має надзвичайно важливе значен­ня в історії народу. Письмо — одне з найістотніших знарядь культу­ри, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна і досі не розв’я­зана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка і чи ма­ли наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

Учень:  Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Учень: Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян) і глаголиця.

Учень: Кириличний алфавіт з 11-го століття широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.

Учень: В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині 16-го ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма.

Учень:  Перша датована книга під назвою «Апостол» надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

Учень: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством.

А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням християнства на наших землях.

Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.

Учень: У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ». Нестор Літописець був послідовником знаменитих Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щастя для кожної людини в ній.

Учень: Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.

Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев’ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його ймовірний портрет: високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд.

 

 

Учень: У цілості збереглася найцінніша пам’ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша наша пам’ятка, «Остромирове Євангеліє», написана у Києві 1056—1057 років. На «Пересопинському Євангелії» присягають на вірність Україні наші президенти.

Учень: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці 18 століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Учень:

                    Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.

Учень:  Тарас Григорович Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!…

Викладач:  Мова… Вона існує, живе, бореться незалеж­но від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.

Слово безсмертне. Адже ніхто не запере­чить давню біблійну істину:

(Всі разом):  «Спочатку було Слово, і Слово було Бог».

(На фоні звуків трембіти)

Учень:

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось вона тепер співа, бринить.

Бринить, співає українська мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Учень (під музику):

Трембітна мова, музико, калино!

Звучи в розмові,  повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна.

О рідне слово, більше не мовчи!

Пісня Василя Волощука «Моя мова»

Викладач: Приємно слухати ніжну, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди буває так. Дехто забуває, що чистота мови, її  багатство – така ж необхідна  річ, як і чистота тіла, охайність одягу. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

Так буває, що, хто нехтує культурою рідної мови,  потрапляє в жалюгідне становище, хоч, на жаль, сам цього не  усвідомлює.

Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі  тліє у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі! Мовляв,  українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.

Манкуртами називають таких людей – тих, що втратили історичну пам’ять, а з нею і почуття національної гідності. Як не згадати тут поезію Бориса Кулика «Манкурти».

Учень:

Забуто все: історію і мову.

Дніпрові груди сковано в граніт.

І десь у полі знайдена підкова

Вже не хвилює сивиною літ.

Вже все одно, якою говорити,

Вже все одно, хто ми на цій землі.

Гадали – будем вдягнені і ситі,

Все інше – зайвий клопіт на чолі.

Учень:

Та не зійшло: Дніпро немов калюжа,

Та не зійшло: вже діти як чужі

Ідуть у світ непевні і байдужі.

Ледь що – готові взятись за ножі.

Такі не схилять голову в шанобі.

Їм материнська мова –  дивина.

Не діти, а манкурти вузьколобі

Від ситості, неробства і вина.

Учень:

Їм не болять  потоптані могили,

Їм не болить розтерзана земля.

У них уже ні гідності, ні сили.

А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?

Отак і йдуть надщерблені і ниці,

Надломлені у мислях і хребтах,

Дожовують останні паляниці,

А там – хоч жебраками по світах.

Учень:

Якщо ти є, народе, я благаю,

Не обкрадай ні долі, ні себе.

Бо втратиш все: не бачить тобі раю,

Ні паляниць не буде, ні тебе.

 

Викладач: Тож завжди пам’ятайте, що рідне слово – невід’ємна частина рідного краю, нашої мальовничої Полтавщини  зі щедрими нивами й полями, багатою славною історією, зрештою, «маленької вітчизни» – куточків, де залишилися сліди наших батьків, дідів, прадідів; того гніздечка, де кожен «ріс і мужнів».

І куди б не закинула вас доля, ким би ви не стали в житті, ніколи не забувайте  стежинки до рідного дому.

Пісня Влада Булаха «Рідна мова»

Учень:

Комусь давай чужі світи,

Екзотику чужого гаю.

Мені ж і снишся тільки ти,

Моя любов, мій рідний краю.

Когось у сні і наяву

Втішає, бач, заморське слово,

А я ніде не проживу

Без пісні рідної і мови!

(Звучить «Мелодія»  М. Скорика)

Учень  (під музику):

Почалася з маминого слова,

З буйних трав і синього Дніпра,

Рідна мово, зіронько ранкова!

Кущ калини з рідного двора!

Учень (під музику):

Ти – журлива  пісня мого діда,

Коровай весільний на столі,

Вишиванка сонячного літа,

Сад вишневий щедрої землі.

Учень (під музику):

Дівчино з привітної господи!

Із пшениці сплетена коса.

Рідна мово, серце мого роду!

Ти мій біль, моя любов, сльоза.

Учень (під музику):

Ніжна,  мила, світанкова,

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, владна,

Мудра, сонячна, принадна,

Солов’їна, барвінкова

Українська мова!

 

Учень: Усе є в нашій мові, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її  і пишатися нею! Ми свято віримо в те, що не зміліє ріка нашої мови ніколи, слово рідне заграє новими гранями краси і довершеності!

 

Учень  (читає Молитву за мову):

Боже милосердний, що на небі,

Українську мову збережи.

Всім, хто має в серці віру в Тебе,

Об’єднатись в слові поможи.

Уклади в уста мого народу

Незнищенні істини прості,

Щоб ніколи рабству на догоду

Не збивався з істини путі.

Дай нам милосердя і терпіння,

До байдужості не доведи!

Від змертвіння і від запустіння

 

Усі:                          Отче, збережи і захисти!

 

(Відеопрезентація пісні Наталії Бучинської «Краща мова єднання»)

 

Викладач:

Літературно-мистецьке свято до Дня української писемності та мови завершено. Дякуємо за увагу!

Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *