Сексуальне насильство над дитиною – тема дуже складна, суперечлива, що викликає неприйняття, протест і гаму суперечливих переживань. Навіть кваліфіковані фахівці не готові брати в роботу дітей з таким родом психотравми, адже один такий випадок вимагає дуже багато сил, уваги і енергії. Та й наше суспільство не готове приймати таку правду життя, адже вона порушує всі закони і підвалини суспільства, що склалися здавна. Поширеність сексуального насильства над дітьми в світі оцінюється близько 20% у дівчаток і приблизно 8% у хлопчиків. За наявними даними найбільш високий рівень сексуального насильства над дітьми в Африці (близько 35%), найнижчий в Європі (9%).Далеко не всі здійснюють сексуальне насильство над дітьми є педофілами (їх близько 10%), більшість злочинців знайомі зі своїми жертвами (близько 30% є родичами дитини, близько 60% є «друзями» сім’ї) і лише 10% – незнайомі люди.
Сексуальне насильство над дитиною часто призводить до важких наслідків і часто до психопатології, особливо у випадку, якщо дитина опинилася один на один зі своєю проблемою. Серед основних психологічних ознак сексуального насильства над дітьми та підлітками, виділяють:
– невластиві віку знання про сексуальні стосунки;
– нічні кошмари, страхи, енурез. Це свідчить про невротизацію дитини. Означає, що з дитиною щось сталося, що слід звернути увагу і прояснити.
– депресія, низька самооцінка;
– самогубні думки;
– відчуженість;
– проституція, безладні статеві зв’язки;
– відраза до свого тіла. Особливо це стосується дівчаток. Після сексуального насильства найчастіше змінюється ставлення до свого тіла, з’являється неохайність, тіло сприймається як брудне, огидне. Формується психологічна установка – якщо зі мною так вчинили, значить я погана.
– підвищений рівень агресії і т.д.
Що ж робити, якщо дитина чи підліток стали жертвою сексуального насильства?
Треба визначитися, яку першочергову мету ви переслідуєте? Знайти і покарати злочинця або реабілітувати дитину?
Якщо першу, то прояснивши всі обставини, обов’язково повідомте про те, що трапилося в службу у справах дітей, соціальну службу і поліцію.
Вислухайте постраждалого, спробуйте не транслювати свою тривогу. Якщо вам розповіли, це – ознака довіри. Будьте для підлітка контейнером для почуттів і переживань.
Не давайте марних обіцянок типу «Обов’язково знайду і покараю» або «З тобою більше такого не станеться».
Не радьте дитині чи підлітку все забути і не згадувати, це безглуздо.
Дайте підлітку установку – щоб з ним не трапилося, ви все одно його любите.
Дайте йому зрозуміти, що він не винен, так склалися обставини і тому нічого не повернеш. (Найчастіше підлітки схильні всю вину брати на себе: «Якби я не пішла в цей день на репетицію, цього б не сталося»)
Обов’язково зверніться за допомогою до кваліфікованого фахівця, який правильно вибудує стратегію реабілітації підлітка, в залежності від віку, ситуації і тяжкості психотравми.
Повірте, що все можна подолати, головне – не впадати у відчай і правильно будувати життєві орієнтири.